Залишкова сеча в сечовому міхурі

Зміст

  • Механізм сечовипускання
  • Причини
  • Порушення неврологічного характеру
  • Запально-інфекційні процеси
  • Обструкція сечовивідних шляхів
  • Дивертикул
  • Стриктура уретри
  • Ознаки та ускладнення
  • Діагностика

Залишкова сеча є важливим критерієм, що визначає наявність патологічних змін у нижніх сечовивідних шляхах. В здоровому організмі в порожнині сечового міхура після акту сечовипускання залишок сечі не повинен перевищувати 10% від загального об’єму сечі. Визначення кількості залишкової сечі в сечовому міхурі має важливе діагностичне значення при деяких патологіях, як правило, потребують негайного лікування.

Механізм сечовипускання

Акт сечовипускання (іннервація) являє собою сукупність роботи м’язового шару (детрузора) сечового міхура, який, скорочуючись, забезпечує видалення рідини, і сфінктерів сечовипускального каналу, що регулюють утримання сечі в процесі її накопичення до моменту виникнення бажання виконати акт сечовипускання.

Залежно від розвитку патологічних змін у кожному із структурних елементів сечовивідних шляхів, що відповідають за видалення сечі, виникають різнохарактерні порушення, що призводять до пошкоджень детрузора сечового міхура з наступним розвитком атрофії і, відповідно, нездатність достатнім чином скоротитися.

Важливо! Незважаючи на те, що клінічне значення має кількість сечі, що перевищує 50 мл, максимальна залишкова кількість може перевищувати 1 літр.

Таблиця: Допустимий обсяг залишкової сечі за віком

Вік

Обсяг залишкової сечі в нормі

Діти до 1 місяця

< 3 мл

До 1 року

< 5 мл

До 4 років

< 7 мл

До 10 років

< 10 мл

До 15 років

< 20 мл

Дорослі обох статей

< 50 мл

Причини

Всі причини, що викликають появу залишкової сечі можна підрозділити на кілька груп:

  • неврологічного характеру;
  • запально-інфекційні;
  • обструктивні;
  • самостійні патології (дивертикул, стриктура уретри).

Порушення неврологічного характеру

Неврологічні порушення завжди пов’язані з порушенням роботи тієї частини нервової системи, яка відповідає за три функції сечового міхура:

  • резервуарної (функція, що забезпечує накопичення сечі в порожнині сечового міхура);
  • евакуаторної (функція, що сприяє видаленню сечі);
  • вентильною (функція, що дозволяє утримувати певний об’єм сечі в сечовому міхурі).

Поразка будь-якого рівня нервової системи – починаючи від нервових закінчень, що знаходяться на внутрішній поверхні сечового міхура, і закінчуючи порушеннями в роботі головного мозку, можуть призвести до цілого ряду відхилень, в числі яких знаходиться гіперфункція уретрального сфінктера. Як правило, причиною розвитку цієї патології є ураження спинного мозку внаслідок:

  • пухлинних утворень;
  • міжхребцевої грижі;
  • травми хребта;
  • вродженої патології ЦНС (спостерігаються, як правило, у дитини).

Внаслідок труднощів, що виникають під час сечовипускання навіть при повному сечовому міхурі, розвивається атонія м’язового шару, який під тиском втрачає здатність скорочуватися і виштовхувати рідина, накопичуючи великий обсяг залишкової сечі.

Лікування нейрогенного сечового міхура полягає в психологічних, фізичних і медикаментозних методах впливу:

  • корекція поведінкового образу життя (впорядковують режим пиття і сечовипускань);
  • стимуляція сечовиділення шляхом масування області спини;
  • лікувальна фізкультура;
  • медикаментозне вплив на ослаблення тонусу сфінктера;
  • препарати, що регулюють роботу ЦНС;
  • фізіотерапія.


Сплетіння нервових закінчень в області попереково-крижового відділу стимулює процес сечовипускання

Запально-інфекційні процеси

Як правило, роль запальних захворювань в освіті залишкової сечі полягає в утворенні набряку уретри або спазму сфінктера, внаслідок хворобливості і подразнення тканин. Подібну реакцію можна спостерігати при циститі, баланите і уретриті. Окреме місце серед запальних захворювань, формують стійке порушення сечовипускання, займає запалення простати у чоловіків.

Збільшення передміхурової залози, внаслідок запального процесу або формування доброякісного (гіперплазія передміхурової залози) або злоякісного (рак передміхурової залози) новоутворення, викликає, на початкових етапах розвитку хвороби, незначні порушення сечовипускання, що призводять згодом до більш вираженим:

  • почастішання позивів в туалет;
  • уривчастість струменя при сечовипусканні;
  • необхідність напруги преса і напруження для повного спорожнення порожнини сечового міхура;
  • почуття неповного спорожнення сечового міхура.

Важливо! При своєчасному зверненні до лікаря, аденома передміхурової залози, успішно лікується комплексним впливом медикаментозних засобів і фізіотерапевтичних процедур, і дозволяє повернутися до нормального життя.


Збільшення передміхурової залози в бік сечового міхура, створює перешкоду для відтоку сечі

Обструкція сечовивідних шляхів

Наявність каменів у сечовому міхурі є однією з найпоширеніших причин утворення залишкової сечі. Цистолиаз з однаковою частотою зустрічається як у чоловіків, так і у жінок. Різниться лише механізм утворення конкременту – чоловічому організму притаманне формування конкрементів безпосередньо в порожнині сечового міхура, а жіночого організму, міграція каміння з нирок.

Почуття неповного спорожнення сечового міхура

Причинами формування каменів можуть стати внутрішні або зовнішні фактори впливу:

  • хронічні інфекційні захворювання сечовивідних шляхів;
  • порушення обмінних процесів;
  • неправильний раціон харчування;
  • малорухливий спосіб життя;
  • робота на шкідливих виробництвах;
  • неправильний питний режим.

Крім основних ознак утворення залишкової сечі, при цистолиазе відзначають біль у нижній частині живота з іррадіацією в пах, мошонку або промежину. Також характерною ознакою є різке переривання повноцінної струменя під час сечовипускання. Лікування полягає в усуненні каменів медикаментозними засобами чи методом літотрипсії, з подальшим виведенням їх природним шляхом.

Важливо! Терапія камнеразрушающими препаратами допомагає протягом 2-6 місяців розчинити конкременти в нирках і сечовому міхурі, але має багато побічних ефектів.


Препарат Канефрон перешкоджає утворенню конкрементів і має мінімум протипоказань

Дивертикул

Дивертикул являє собою мешковидную порожнину, утворену з стінки сечового міхура. Існує два види дивертикулів – істинний і помилковий. Істинний дивертикул складається з слизової і м’язового шару мочепузирного тканини і, як правило, є вродженою аномалією.

Помилковий дивертикул (придбаний) розвивається внаслідок підвищення внутрішньоміхурового тиску, що виникає на тлі патологічних станів, що супроводжуються ускладненнями при сечовипусканні і систематичним неповним випорожненням сечового міхура. Внаслідок високого тиску рідини розвивається атрофія м’язового шару, зруйновані волокна розходяться, і слизова під тиском випинається в черевну порожнину.

Основною відмінністю помилкового дивертикула від істинного, є відсутність м’язових волокон в структурі його стінки. Основною клінічною ознакою дивертикула є дворазове сечовипускання з появою каламутній сечі.

Лікування полягає, в першу чергу, в усуненні причин, що викликають підвищений внутрипузырное тиск (у разі, якщо дивертикул набутий) і подальше хірургічне видалення деформації.

Стриктура уретри

Патологічне звуження прохідності сечівника називається стриктурой уретри. Метаплазія тканин слизової уретри може бути викликана різними причинами, що викликають ушкодження різного ступеня тяжкості:

  • термічні або хімічні опіки уретри;
  • запальні процеси (цистит, уретрит);
  • травми або травми промежини;
  • травмування слизової під час установки катетера;
  • вроджені патології сечовивідних шляхів.

Внаслідок заміщення пошкоджених клітин слизової сполучною тканиною відбувається формування рубців, що істотно ускладнюють процес сечовипускання, в результаті чого в сечовому міхурі сеча залишається.


Стриктура уретрального каналу на рентгенівському знімку

Ознаки та ускладнення

Урина, яка залишається після сечовипускання в порожнині сечового міхура, не тільки доставляє велику кількість неприємних відчуттів, але і сама є тривожним симптомом, серйозність якого безпосередньо залежить від її кількості.

Залишкова сеча є важливою клінічною ознакою, так як призводить до порушень функції верхніх сечовивідних шляхів і є наслідком патологічних процесів, що призводять до функціональних порушень роботи сечового міхура.

Основними симптомами, які супроводжують перевищення норми залишкової сечі, є:

  • почастішання позивів до сечовипускання;
  • слабка або переривчаста струмінь;
  • необхідність напружувати м’язи живота для того, щоб почати процес сечовипускання або не допустити його переривання;
  • запальні процеси в сечовивідних шляхах.

При відсутності своєчасного лікування, підвищується ризик розвитку запальних процесів, так як застійні явища створюють сприятливе середовище для розвитку патогенної мікрофлори і формування каменів. Порушення відтоку сечі також може призвести до розвитку гідронефрозу, пієлонефриту та ниркової недостатності.


При лікуванні гострої затримки сечі її видаляють за допомогою гумового катетера

Діагностика

Визначення наявності та кількості залишкової сечі є основною метою обстеження, яке включає в себе опитування пацієнта на наявність клінічно значущих симптомів. Далі проводяться інструментальні методи дослідження, до переліку яких входять:

  • вивчення динаміки змін напору струменя під час сечовипускання (урофлуометрия);
  • ортостатична проба сечі;
  • вимірювання тиску в сечовому міхурі в різні моменти сечовипускання (цистометрія);
  • оцінка скоротливої здатності м’язового шару стінок сечового міхура (електроміографія);
  • вивчення функціонального стану сфінктерів і уретри (уретропрофилометрия);
  • УЗД сечового міхура до і після сечовипускання;
  • УЗД передміхурової залози.

Лабораторні методи дослідження:

  • клінічний аналіз сечі (визначення присутність бактерій, білків та азоту в сечі);
  • клінічний аналіз крові;
  • визначення простатичного специфічного антигену (ПСА).

Достовірним методом визначення кількості залишку сечі є метод прямої катетеризації. Але в зв’язку з пов’язаними з його виконанням складнощами (інвазивність, ризик ушкодження уретри, провокація запальних процесів), оцінка кількості залишкової сечі, переважно, проводиться за допомогою УЗД.

Техніка проведення діагностики складається з двох етапів:

  • УЗД наповненого сечового міхура.
  • УЗД, виконане через 10 хвилин після сечовипускання.
  • При цьому розміри тривимірного зображення сечового міхура і довжину його УЗД-тіні оцінюють за допомогою математичних формул.

    Важливо! У разі підозри на наявність гіперплазії передміхурової залози у чоловіків найбільш інформативним діагностичним методом є трансректальне УЗД.


    Техніка виконання трансректального УЗД

    Оскільки, залишкова сеча є лише симптомом, відновлення функції детрузора сечового міхура полягає в лікуванні основного захворювання і регулярному видаленні сечі за допомогою стимулюючих методів (підмивання теплою водою, масаж крижового відділу хребта, застосування спазмолітиків).

    Позитивного ефекту можна досягти при застосуванні методів, що поліпшують кровообіг в органах малого тазу (аеробні фізичні навантаження, ходьба, дихальна гімнастика), зняття запалення, зниження кількості вживаної рідини перед сном. В переважній більшості, при своєчасному зверненні до лікаря, тонус м’язової стінки вдається відновити без застосування хірургічних методів лікування.

    Також Вам буде цікаво:

    Рекомендуємо прочитати:

    Leave a Comment