Історія виникнення алкоголізму

Алкогольна проблема, до порівняно недавнього часу здавалася незначною, неістотною, не заслуговує особливої уваги, в наш час набула статусу глобальної, а її рішення – міжнародний характер.

Але у кожної проблеми, якою б вона не була, є своя дата народження і своя історія. Точніше ж про це сказав К. А. Тімірязєв: «Поглиблене вивчення питання неминуче приводить до вивчення його історії».

Дата зародження

Зараз уже неможливо встановити ім’я першої людини, яка відкрила вино, або виготовила його і разлившего по гуртках.

Хоча йому, ім’ярек, ще дві з гаком тисячі років тому присвятив Секст Проперцій такі слова: «О, нехай буде проклятий той, хто перший видавив з виноградної кисті і хто в чисту воду влив спокусливий нектар!».

Судячи з відомостями з античної літератури, біблії, а також за даними археологічних розкопок, вже більше 5000 років тому виноградарство отримала небачений доти розквіт з єдиної причини: більша частина врожаю йшла на приготування божественного напою».

На це прямо вказує і незліченну безліч посуду, знайденої при розкопках в районі Нижнього Єгипту. Значить, вік вина ще старше.

Відомо, що в найдавніші часи для втамування спраги використовували не тільки воду, але і інші природні рідкі продукти: кумис, молоко, мед, соки.

Колись трапилося так, що цукровмісні соки з фруктів були випадково залишені на деякий час в теплому місці, швидше за все під сонцем.

Вони починали скисати і бродити, при цьому, природно, різко змінюючи свої органолептичні властивості: запах, колір, смак.

Покуштувавши випадково таку рідину, люди приходили в стан ейфорії. Неприродне їх поведінка викликало не тільки подив, але й страх у оточуючих, чим і скористалися незабаром служителі культу.

Дізнавшись смак спиртного, люди поступово навчилися прискорювати процеси зброджування шляхом додавання у вихідний продукт меду, а пізніше і дріжджів, що призвело і до підвищення міцності напоїв, яка, до речі, не перевищувала 12-14°, тобто відповідала фортеці сьогоднішніх сухих вин.

Ще досі в популярній літературі можна зустріти повідомлення про те, що міцні спиртні напої, в тому числі і горілку, вперше отримали лише в середні століття, що пов’язують з роботами алхіміків.

Правда, є повідомлення і про те, що горілку вміли отримувати в VI – VII ст. нашої ери. Дійсно, в ті часи така горілка була відома в арабських країнах, і називалася вона «аль кеголь», що в перекладі на російську означає «одурманюючий».

Вказується також, що першу пляшку горілки виготовив в 860 р. араб Рагез. Історичні матеріали дозволяють відсунути відкриття напоїв, аналогічних горілці, на багато століть назад.

Горілку вміли добувати і до нової ери. Але її призначення було зовсім іншим, ніж в нашу епоху. Недарма тому її називали «aqua vitae» («вода життя»).

Наші далекі предки вважали, що горілка має властивість запалювати духовні сили людини. Аж до XV – XVI ст. нової ери її, як правило, використовували в основному для лікування ряду старечих хвороб.

Вона вважалася ефективним засобом для лікування холери, чуми. У Китаї горілка також не вважалася напоєм масового вживання і застосовувалася тільки для виконання релігійних ритуалів.

Поява алкоголю в Росії

Поступово мистецтво виноробства поширювалася по світу. Пройшли тисячі років, перш ніж секретом виноробства оволоділа Росія. Аж до пізнього середньовіччя російські люди вживали мед, брагу.

Пиво ж і вино були заморськими продуктами, які наша країна імпортувала, і то в невеликих кількостях і далеко не постійно. До того ж алкогольні напої призначалися в основному для багатих.

Винопиття на території Росії носило епізодичний характер. Своєї алкогольної промисловості держава не мала. І про це прямо говориться в Лаврентіївському літописі X століття, де також вказується, що виноградна лоза не була нам відома.

І цю обставину слід особливо підкреслити, оскільки ще до цього часу подекуди на Заході побутує думка, що пияцтво – доля росіян, що у них «на роду пити написано».

Але це в корені хибна думка. Адже тільки в IX – X ст. Київська Русь почала включати, і то нерегулярно, у свій торговий оборот заморські вина.

Про регулярної закупівлі алкогольної продукції можна говорити лише в XV ст. до Речі, саме у цей час наші предки навчилися самі робити брагу та пиво.

Та про це повідомляє російський лікар М. Денисюк, спеціально вивчав це питання, у своїй книзі «горе Русі та російського народу»: «Наші діди неабияк привозили з-за моря виноградне вино, але вино містить не більше 9-12° алкоголю.

Але і вино було рідко, а більше пили пиво, тобто брагу. Те пиво, яке пили наші предки, це не пиво наших днів. Брага містила не більше 2-3% алкоголю».

Відкриття спирту

У середні століття був відкритий спосіб одержання міцних напоїв з відкритого знову спирту. До нас дійшло ім’я першого чоловіка, який отримав спирт, – алхіміка Раймонда Люля.

З цього часу, коли спирт навчилися добувати в промислових масштабах, коли він до того ж став досить дешевим продуктом, можна вже говорити про поступове прилучення народів до винопиття, масштаби якого, звичайно, ні в якому разі не можна порівняти з нинішніми.

Засудження пияцтва

Але незважаючи на це винопиття засуджувалося не тільки церквою, але й державою, а також і передовою громадськістю. У III тисячолітті до н.е. почали з’являтися і перші попередження про шкоду алкоголю для здоров’я людини, для суспільства.

Епітетами «хмільний», «п’яний» нагороджувалися, до речі, не тільки зловживали спиртним, але і ті, хто виявляв себе в суспільстві з негативної сторони. Ось, наприклад, як про таких людей говорили в давньоіндійському писанні:

То були Гординя, Досягнення, Чванство,
Алкание, Гнів і Божевілля Пияцтва.

Скіфський мудрець Анахарсіс, засуджуючи пияцтво, говорив: «Виноград приносить три грона: перше – задоволення, друга – сп’яніння, третя – неприємності».

Він же продовжував: «…у себе вдома перший келих звичайно п’ють за здоров’я, другий – заради задоволення, третій – заради нахабства, останній – заради божевілля».

Наш далекий пращур Володимир Мономах застерігав: «Брехні остерігайтесь, і пияцтва, від того душа гине і тіло». А Сенека був переконаний, що: «пити вино так само шкідливо, як приймати отруту».

Говорячи про згубний дію пияцтва батьків на потомство, батько наукової медицини Гіппократ прямо заявляв: «Пияцтво – причина слабкості і хворобливості дітей».

У середні століття, коли винопиття стало долею не тільки заможного, але й середнього класу, прогресивні діячі, у тому числі і поети, застерігали народ про небезпеку зловживання алкоголем. Омар Хайям, який, як відомо, багато прекрасних віршів, восхвалявших вино, все ж знав йому справжню ціну:

Про вино! Ти міцніше мотузки будь.
Розум питущого міцно обплутаний тобою.
Ти з душею звертаєшся, немов з рабою.
Стати її змушуєш самою собою.

Багато державні діячі також засуджували пияцтво. З історії відомо, що до п’яниць застосовувалися навіть вищі міри покарання, тобто смертна кара.

Чотири з гаком тисячі років тому в Китаї був виданий спеціальний едикт, що забороняє під страхом суворої кари вживати спиртне.

У Стародавній Греції з метою викорінення пияцтва була навіть створена посада особливих чиновників, яким ставилося в обов’язок перешкоджати відвідуванню питних закладів.

З історії відомо, що ні суворі попередження, ні жорстокі заходи покарання, ні навіть введення «сухого» законів не приводили до бажаного результату.

Після тимчасових успіхів до алкоголю долучалося ще більше людей, як би слідуючи давній народній приказці: «Заборонений плід солодкий, а погані приклади заразливі». Людство продовжувало і, на жаль, продовжує створювати собі пекло.

Також Вам буде цікаво:

Leave a Comment