Зміст
- Симптоми захворювання
- Причини захворювання
- Клінічні типи мегауретера
- Показання до операції
- Діагностика
- Лікування
Розширення сечоводу – важке захворювання полого органу, який призначений для транспортування сечі від мисок в сечовий міхур. Інакше як відомо мегауретер або уретерогидронефроз.
При даній патології сеча не може вільно переміщатися в сечовий міхур, а застоюється в сечоводах. Тиск у мисках та чашечках зростає. З’являються хронічні запалення, порушення кровообігу і рубцювання нирок з втратою ними своїх функцій.
Симптоми захворювання
Уретерогидронефроз – захворювання, що характеризується змащеній симптоматикою або повною відсутністю симптомів.
Дорослі пацієнти лише в рідкісних випадках скаржаться на біль в поперековій області, інтоксикацію організму і підвищену температуру тіла до того, як недуга переросте в пієлонефрит.
У дитини характерною ознакою мегауретера може виступати двофазне сечовипускання – стан, при якому за першим випорожненням сечового міхура в лічені хвилини слід друге, перевищує перше за обсягом, з каламутною смердючій сечею.
Більш повну клінічну картину дають лабораторні аналізи: першими тривожними «дзвіночками» є підвищені лейкоцити, поява білка і збільшена ШОЕ.
Причини захворювання
Причини уретерогидронефроза можуть бути вроджені (первинні) або набуті (вторинні).
Первинний мегауретер
Форма захворювання, при якій вихідний відділ сечоводу у новонародженого має нормальний діаметр, однак сам орган є настільки «млявим», що не може транспортувати рідина.
Причиною даного явища бувають різні аномалії внутрішньоутробного розвитку: нейром’язова дисплазія, недолік нервових волокон в м’язових стінках сечоводу або які-небудь інші його патології.
Вторинний мегауритер
Форма захворювання, при якій сечовий міхур пошкоджується внаслідок підвищеного тиску на стінки і, як наслідок, порушень його спорожнення.
Дане явище може бути пов’язане з акушерсько-гінекологічними операціями, хірургічними операціями в прямій кишці, поствоспалительными або постлучевыми стриктурами, уретровазальными конфліктами, зовнішніми травмами та іншими негативними явищами подібного роду.
Клінічні типи мегауретера
У дорослих розрізняють два основних типи розширення сечоводу:
- Обструктивний уретерогидронефроз. Стан, при якому спостерігається дилатація різного ступеня у поєднанні з ділянкою органічного стенозу в интравезикальном або юкставезикальном відділі. Буває правостороннім або лівостороннім (залежно від того, розширена частина лівого або правого сечоводу)
- Необструктивний уретерогидронефроз. Стан, при якому механічна прохідність сечоводу збережена в нижній третині сечоводу, однак функціонально сечовідний сегмент неспроможний.
Окремо виділяють розширені сечоводи у поєднанні з уретеролитиазом та інші різновиди захворювання.
Показання до операції
Показання до хірургічного втручання при розширенні сечоводу в клінічній практиці підрозділяються на два види: абсолютні і відносні.
Абсолютні показання до операції
Про абсолютні (або життєві) показаннях кажуть, коли захворювання знаходиться на 2-3 стадії розвитку, загрожує життю новонароджених дітей або дорослих і операція може бути єдиним способом ліквідувати загрозу.
Відносні показання до операції
Про відносних показаннях кажуть, коли захворювання знаходиться на 1 стадії розвитку і не загрожує життю, а лише впливає на її якість. Наприклад, знижує працездатність. Сечовід при цьому розширено незначно, і в запасі є деяка кількість часу, за який можна пропити препарати, не лікують, але і не дозволяють ще більше розширити його до оперативного втручання.
Ступінь тяжкості визначається лікуючим лікарем після всебічного обстеження хворого.
Діагностика
У клінічній практиці уретерогидронефроз діагностується на ранніх стадіях за допомогою різноманітних лабораторних методів дослідження, провідними з яких є екскреторна урографія, микционная цистоуретрография і радіоізотопне дослідження нирок.
Екскреторна урографія
Добре зарекомендувала себе методика, яка не викликає больових відчуттів і дозволяє в найкоротші терміни отримати інформацію про функціональний стан хворих органів, локалізації конкременту, анатомічну будову сечоводів і те, які їхні ділянки розширені.
Протипоказаннями до проведення екскреторної урографії є важкі захворювання нирок, шок, глибокі порушення їх концентраційних здібностей та інші стани, при яких через занадто високого рівня концентрації сечовини в крові неможливо отримати чіткі зображення на рентгенограмі.
Вагітним жінкам урографія не заборонена, однак проводиться тільки за суворими показаннями. Наприклад, при підозрі на новоутворення в сечоводі.
Микционная цистоуретрография
Ще одна інформативна методика, яка дозволяє побачити на знімках з рентгенівського апарата наявність розширення сечоводу і рефлюксу (занедбаності в нього рідини з сечового міхура).
Сучасні діагностичні методики дозволяють виявити захворювання на ранніх стадіях розвитку
У малюків, які не в змозі писати по команді, процедура виконується під наркозом. Сечу евакуюють з сечового міхура, натискаючи на нього руками.
Протипоказаннями до проведення цистоуретрографии є гостра форма циститу і уретриту, а також підвищена чутливість до компонентів контрастної речовини, необхідної для проведення дослідження.
Радіоізотопне дослідження нирок
Методика динамічної нефросцинтиграфии, яка виконується для попередньої оцінки функції нирок.
Протипоказаннями до проведення методики, як і в попередніх випадках, є наявність захворювань сечостатевої системи у гострій формі і непереносимість ліків, які використовуються для проведення дослідження.
Лікування
Основним методом лікування розширення сечоводу є реимплантация. Тобто накладення нового анестемоза між ним і сечовим міхуром.
Операція на сечоводі – життєва необхідність для пацієнта
Операції можна умовно підрозділити на малоінвазивні та відкритого доступу. Перший тип операцій – це операції, які проводяться в середньому 125 хвилин і вимагають госпіталізації пацієнтів на 7-8 діб. Другий – операції, які тривають приблизно стільки ж, але вимагають госпіталізації практично вдвічі довше.
Основними ускладненнями в ранньому постопераційному періоді можуть бути гострий пієлонефрит, ниркові коліки, ранові кровотеча і міграція стента в просвіті ВМП.
Відновлювальний період триває досить довго. Оцінка результатів є віддаленою. Про успіх або неуспіх лікування лікарі беруться судити, як правило, тільки через півтора–два роки після проведення оперативного втручання.
І наостанок варто нагадати, що операція не вирок! Не потрібно боятися її і тим більше відкладати на тривалий термін з-за страху. Згідно зі статистикою, позитивний результат оперативного втручання спостерігається у більш 90,3% хворих. І чим швидше буде проведена процедура, тим більші шанси на позитивний результат.
Визначає тактику лікування пацієнта буде ступінь тяжкості захворювання, заснована на багатофакторній системі оцінки та результати клінічної діагностики.
У простих випадках працездатність відновиться вже через чотири тижні після проведення процедури, а в більш складних – через десять-п’ятнадцять тижнів.