Дихання – це одна з найважливіших функцій організму.
Тому захворювання, що вражають легені, бронхи, діафрагму, трахею та інші органи, що відповідають за споживання кисню, особливо небезпечні для людини.
Щоб такі недуги не принесли непоправні наслідки для здоров’я, необхідно правильно і вчасно починати лікування. Для цього важливо швидко і точно визначити тип хвороби.
Діагностикою патології дихальної системи займається лікар-пульмонолог. Його завдання полягає у визначенні діагнозу і призначення комплексу процедур по подавлення збудника захворювання. Методика дослідження складається з декількох загальних для всіх аномалій етапів.
1. Збір анамнезу.
При першому відвідуванні лікаря проводиться збір анамнезу. Пульмонолог з’ясовує скарги і сімейну історію хворого. Особлива увага звертається на час появи симптомів і характер їх змін.
Також важливими чинниками вважаються наявність супутніх захворювань (захворювання серця, нирок, печінки, шлунка), інформація про прийнятих раніше лікарських препаратах і генетичної схильності до порушень в роботі легеневої системи.
2. Фізичний огляд грудної клітки.
При візуальному огляді доктор перевіряє її на асиметричність. Проводиться вимірювання дихальної екскурсії, визначається правильність розташування міжреберних проміжків, наявність викривлення хребта, співвідношення частоти, глибини вдихів і видихів.
Крім цього, на присутність хвороби можуть вказувати зміни кольору шкірного покриву, висипання, набрякання вен на шиї, набряки. Прояв оральної крепітації (сторонні звуки в легких) є симптомом збою бронхіального дренажу.
3. Пальпація.
З її допомогою виявляються пошкодження ребер, збільшення печінки. Якщо при натисканні чується своєрідний тріск, то слід звернути увагу на можливість попадання повітря в підшкірну клітковину, що є наслідком розриву альвеол.
Також методом обмацування з’ясовується резистентність грудної клітини. Для цього проводиться здавлювання її в різних площинах і напрямках.
В нормальному стані грудина повинна бути пружною і податливою, пальпація – абсолютно безболісною. Ригідність або больовий синдром можуть бути викликані ураженням плеври, нервів або міжреберних м’язів.
4. Аускультація.
Суть цієї процедури полягає у фіксації звуків при диханні. Проводиться вона за допомогою стетоскопа, фонендоскопа або прикладання вуха до досліджуваного ділянці. Визначається характер основного дихального звуку, наявність або відсутність додаткових шумів, і при їх виявленні – локалізація проблеми.
5. Перкусія.
Даний спосіб діагностики має схожі функції, що і попередній. Відмінність полягає лише в тому, що аналіз звуків проводиться при заподіянні легкого удару по грудині, внаслідок чого відбуваються коливальні рухи. Мета такого обстеження полягає у визначенні кордонів органів і властивостей тканин, що оточують їх.
Для уточнення початкового діагнозу лікар призначає додаткові інструментальні і лабораторні тести. Найпоширеніші процедури:
- ангіографія – дослідження органів дихання за допомогою введення у судини контрастної речовини. Застосовується при тромбоемболії, раку, артеріовенозної аневризми;
- комп’ютерна томографія дозволяє вивчити зображення поперечного зрізу грудної клітини. При цьому рентгенівська картинка виходить дуже чіткої, що дає можливість зафіксувати зміни в системі дихання і лімфатичних вузлах;
- МРТ – допомагає диференціювати від пухлин, кіст та інших новоутворень без введення контрастної речовини.
Для вивчення газотранспортної функції легень величезне значення має аналіз газів крові. Для його проведення потрібно артеріальна кров.
При цьому пацієнт повинен бути бадьорим і спокійним. Будь-яке відхилення результатів тесту від норми вказує на неправильну роботу системи дихання.