Багато людей помилково вважають, що гайморит – це досить нешкідливий нежить, здатний самостійно пройти «за тиждень або за сім днів».
Насправді ж це захворювання, що вимагає до себе самого серйозного ставлення, яке без адекватного лікування може призвести до вкрай тяжких наслідків. Що ж таке гайморит і в чому його небезпека розберемося в цій статті.
Синуси
Всього в черепі людини є 4 пари навколоносових пазух (синусів): гайморові, лобні, клиноподібні і гратчасті. Щодо їх призначення в сучасній медицині не існує єдиної думки, однак прийнято вважати, що роль їх полягає в наступному:
- зменшення маси черепа;
- забезпечення протиударного «буфера» при різних травмах;
- зігрівання і зволоження вдихуваного повітря і захист чутливих зон (очні яблука, коріння зубів) від температурних коливань;
- крім того, вони є своєрідними звуковими резонаторами, формуючи індивідуальне звучання голосу людини.
Захворювання, пов’язані з розвитком запального процесу в придаткових синусах, називаються синуситами, одним з видів яких є гайморит.
Гайморові пазухи
Гайморові пазухи – це парні порожнини, які є підрядними пазухами носа, знаходяться з обох боків від нього і займають майже всю площу верхньощелепної кістки, з чим, до речі, пов’язане і інша назва гаймориту – верхньощелепної синусит.
В нормальному стані гайморові пазухи, так само як і інші синуси, заповнені повітрям. На внутрішній стінці кожної з них є вузький отвір (вивідне співустя), що з’єднує синус з порожниною носа. За допомогою цього отвори в пазуху з порожнини носа проникає повітря, з яким можуть доставлятися і хвороботворні мікроорганізми.
З нижньої сторони вони дуже близько підходять до коренів верхніх задніх зубів і іноді бувають відділені від них лише тонкою слизовою оболонкою. У зв’язку з цим будь-яке запалення в цих зубах може легко поширюватися і на область гайморової пазухи.
Зсередини кожна порожнину вистилається слизовою оболонкою, в якій, власне, і починається розвиток запального процесу при гострому гаймориті. У випадку прогресування хвороби і переходу її в хронічну стадію в процес поступово починають залучатися вже більш глибокі шари: підслизова основа, а потім і кісткова тканина стінок пазухи.
Як виникає гайморит
Зазвичай гайморит виникає на тлі недолеченного нежиті як ускладнення при грипі або інших інфекційних захворюваннях. Другий за поширеністю причиною є запальний процес в області коренів чотирьох верхніх задніх зубів.
Проникаючи в гайморову пазуху через порожнину носа або зі струмом крові, інфекція бактеріальної або вірусної природи викликає в ній запалення, в результаті якого розвивається набряк слизової. Із-за набряку закривається отвір, що з’єднує синус з порожниною носа, припиняється відтік вмісту та вентиляція.
В результаті на фоні розвивається інфекції в пазусі накопичується гній і мікробні токсини, які пошкоджують слизову оболонку. По мірі ослаблення імунної системи гострий гайморит прогресує і поступово переходить в хронічну стадію.
Симптоми гаймориту
При гострому гаймориті до симптомів затяжної нежитю приєднуються біль і відчуття здавлювання в зоні ураженої пазухи, чола і носа, які помітно посилюються при опусканні голови, натисканні. Один з класичних симптомів цього захворювання – гостра або тягне головний біль при закладеності носа. Біль може охоплювати скуловую область, область чола, іноді скроню, може поширюватися на половину особи або всю його поверхню. Нерідко гайморит проявляється посилюється при жуванні гострим зубним болем з відповідної сторони верхньої щелепи. Виділення з носа стають більш в’язкими і каламутними, з домішкою гною, в голосі з’являється гугнявість. Можуть спостерігатися часті напади кашлю. Знижується нюх і здатність до сприйняття смаку їжі.
Гострий гайморит також нерідко супроводжується підвищенням температури тіла, стомлюваністю, слабкістю, порушенням сну й апетиту, а також світлобоязню, сльозотечею, припухлістю в області повік або щік.
Ускладнення гаймориту
У разі пізно розпочатого або неправильно призначеного лікування гаймориту з’являється високий ризик розвитку важких ускладнень.
Оскільки гайморові пазухи розташовані в безпосередній близькості до очей і оболонок головного мозку, існує ймовірність поширення запального процесу на ці області. Так, найбільшу небезпеку для здоров’я і навіть життя хворого представляють внутрішньочерепні ускладнення, серед яких тромбоз кавернозного синуса, менінгіт і абсцеси мозку.
У ряді випадків інфекція з ураженої пазухи переходить на очну ямку, наповнюють її тканини і оболонки очного яблука, наслідком чого можуть бути періостит очниці, флегмона і абсцес очниці, різке падіння зору, аж до сліпоти.
Також при гострому гаймориті існує небезпека розвитку невриту трійчастого нерва, гілки якого проходять поблизу гайморових пазух. Це може відбуватися як наслідок поширення інфекції на нерв, або ж внаслідок здавлювання його набряклими тканинами.
На щастя, подібні ускладнення зустрічаються досить рідко. Частіше хронічний гайморит починає виступати в ролі постійного джерела інфекції, яка призводить до частих рецидивів запальних захворювань ЛОР-органів, зубів та ін.
Лікування гаймориту
Треба сказати, що гайморит – це захворювання, яке вкрай рідко проходить самостійно. Своєчасне ж звернення до лікаря-отоларинголога в даній ситуації дозволить швидко позбутися від неприємних симптомів недуги і дасть можливість уникнути важких і небезпечних ускладнень.
Як правило, лікування гаймориту зазвичай здійснюється в наступних напрямках:
Знешкодження хвороботворної мікрофлори за допомогою антибактеріальних препаратів (антибіотиків) при гнійній формі захворювання.
Для усунення набряку слизової оболонки і забезпечення нормального відтоку вмісту пазух призначаються місцеві препарати, що мають судинозвужувальну властивостями (нафтизин, санорин, назол тощо).
Промивання носа за допомогою фізіологічного розчину, препаратів морської води (Аквамаріс, Марімер), відварами протизапальних трав або простої кип’яченої води.
Очищення пазух від гнійного вмісту:
- промивання методом переміщення рідини («зозуля»);
- метод накладання синус-катетера ЯМИК, який створює негативний тиск в порожнині носа і відкачує вміст синусів через природні отвори (протоки);
- пункція (прокол), здійснювана за допомогою малотравматичной голки, через яку потім виділяється гнійний вміст і вводиться лікарський засіб (іноді такий прокол проводиться в діагностичних цілях).
Крім того, в план лікування обов’язково включається лікарська терапія з метою зменшення алергічних проявів і підвищення імунітету.