Оофорит: як виявляється, чим небезпечний і як лікувати?

  • Причини і механізм розвитку
  • Клінічна картина
    • Гострий оофорит
    • Хронічний оофорит
  • Діагностика
  • Лікування
  • Прогноз і профілактика

Термін «оофорит» утворений від грецького слова oophoron, що позначає яєчник, і закінчення – itis, що позначає запалення. Таким чином, оофорит – захворювання яєчників запальної природи. Найчастіше уражається не тільки яєчник, але і прилегла до нього маткова труба. Такий стан називається «сальпінгоофорит», або «аднексит». Ізольоване запалення яєчника зазвичай розвивається на тлі апендициту.

Причини і механізм розвитку

Оофорит викликають мікроорганізми, переважно стрептококи, стафілококи, гонококи, кишкова паличка, хламідії та мікобактерії туберкульозу, а також неспецифічні анаеробні збудники. Найчастіше вони потрапляють в придатки висхідним шляхом з піхви через порожнину матки і труби. Рідше реєструється поширення інфекції по кровоносних і лімфатичних судинах з інших органів. Такий шлях найбільш характерний для збудників туберкульозу. В піхву і порожнину матки мікроби потрапляють найбільш часто під час аборту і інших маніпуляцій, в тому числі при використанні внутрішньоматкової контрацепції.

Доведено, що головною причиною оофориту є збудники гонореї та хламідіозу – захворювань, що передаються статевим шляхом.

Факторами ризику цього захворювання є хронічні стреси, алкоголізм, недостатнє харчування, безладні статеві зв’язки, ранній початок статевого життя. Підвищують ризик розвитку хвороби цукровий діабет, ожиріння, анемія, інфекції сечовивідних шляхів.

Факторами розвитку хронічного оофориту є ендогенна інтоксикація та вторинне зниження активності імунної системи, що виникають при затяжному перебігу гострого запалення. Важливе значення мають порушення мікроциркуляції і реологічних властивостей крові.

Порушення гормональної функції яєчників призводить до дисбалансу всієї регуляторної системи жінки. В результаті виникають гормональні розлади, зокрема, гіперестрогенія.

При переході гострого запалення в хронічне набувають значення аутоімунні механізми. Організм починає виробляти антитіла проти тканини яєчників. Такі порушення, особливо у поєднанні з хламідіозом, призводять до виснаження оваріального резерву. При цьому різко зменшуються перспективи екстракорпорального запліднення як методу лікування безпліддя.

Клінічна картина

Гонококи, хламідії, мікобактерії туберкульозу частіше викликають двухсторониий оофорит, а стафілококи, стрептококи і кишкова паличка – односторонній процес.

Клінічний перебіг оофориту визначається збудником хвороби і силою імунітету жінки, а також ефективністю та своєчасністю лікування. Розрізняють гострий і хронічний перебіг хвороби.

Гострий оофорит

Проявляється сильним болем внизу живота, в крижовій ділянці, часто іррадіює («віддає») в пряму кишку. Часто виникають нудота, блювання, здуття живота, запор. У багатьох випадках відзначається підвищення температури тіла до 39С, головний біль, слабкість. З’являються гнійні або сукровично-гнійні виділення з каналу шийки матки.

При обстеженні визначається болючість внизу живота. При поширенні запалення на очеревину з’являється напруга м’язів живота, позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга. При дворучному дослідженні можна промацати збільшені різко болючі придатки. У крові спостерігаються неспецифічні «запальні» зміни – лейкоцитоз зі зсувом вліво, збільшення швидкості осідання еритроцитів.

Подібні симптоми зберігаються до 10 днів, після чого процес закінчується одужанням або переходить в хронічну стадію.

Ускладнення гострого оофориту – пельвіоперитоніт, абсцес в прямокишково-матковому заглибленні, пиосальпинкс. Всі ці стани викликають різке погіршення стану хворої і вимагають негайного лікування.

Хронічний оофорит

Може бути результатом гострого або з самого початку мати тривалий перебіг з чергуванням епізодів ремісії і загострення. Переходу гострого запалення в хронічну форму сприяє неправильне лікування, зниження реактивності організму, висока патогенність збудника. Загострення виникає зазвичай 3-5 разів на рік.

Хронізація супроводжується запальною інфільтрацією яєчників і труб, розвитком у них сполучної тканини, утворенням гідросальпінксу (скупчення рідини в матковій трубі). Кровопостачання яєчників слабшає, у них розвиваються дистрофічні зміни, у результаті значно знижується вироблення естрогену.

В період ремісії жінку може нічого не турбувати. Іноді відзначаються ниючі болі внизу живота, паховій ділянці, иррадиирующие в пряму кишку і крижі. Больовий синдром найчастіше викликаний утворенням спайок навколо яєчників і маткових труб. Спайковий процес є однією з причин безпліддя при оофорите. Жінок турбує дратівливість, безсоння, депресивні стани, вегетативні порушення. Характерний передменструальний синдром (посилення емоційних і вегетативних розладів, поява болю перед настанням менструації).

Менструальні кровотечі можуть ставати рясними і тривалими (менорагія). З’являються і міжменструальні кров’янисті виділення (метрорагія). Туберкульозне ураження характеризується мізерними менструаціями або їх відсутністю (аменорея).

У половини хворих порушується сексуальна функція: втрачається статевий потяг, розвивається аноргазмія, з’являються болі при статевому акті.

Загострення провокується переохолодженням, перевтомою, іншими неспецифічними несприятливими факторами. Ознаки оофориту стають більш вираженими, погіршується загальний стан, з’являється лихоманка. Часто з’являються слизисто-гнійні виділення із статевих шляхів. Загострення зазвичай триває кілька днів.

У період ремісії при гінекологічному огляді визначають невелике збільшення, помірну болючість придатків, обмеження їх рухливості. Під час загострення придатки значно збільшені і болючі.

Діагностика

Діагноз ставиться на підставі анамнезу (історії) і симптомів захворювання. Додатковим методом діагностики є ультразвукове дослідження органів малого тазу і гістеросальпінгографія. У сумнівних випадках можлива діагностична лапароскопія – огляд матки і придатків з допомогою ендоскопа через прокол у черевній стінці. Останній метод є найбільш інформативним у діагностиці оофориту та його ускладнень.

Досліджують мікрофлору цервікального каналу та піхви. Допомагають в діагностиці серологічні дослідження крові на хламідіоз. При підозрі на туберкульозне ураження діагностику проводять у протитуберкульозному диспансері. Вона включає діагностичне вишкрібання, посіви менструальної крові на мікобактерії, туберкулінові проби, метросальпінгографія та інші методи.

Необхідно обстеження статевого партнера, так як в більшості випадків причина оофориту – хвороби, що передаються статевим шляхом.

Диференціальний діагноз проводять з трубною вагітністю, апендицитом, апоплексією яєчника, розрив кісти яєчника. Потрібно пам’ятати про те, що можливе поєднання апендициту і правостороннього оофориту. Тому при появі клінічних симптомів хвороби пацієнтка повинна бути оглянута хірургом.

Лікування

Цілі лікування:

  • усунення збудника;
  • знеболення і боротьба з запаленням;
  • попередження загострень і ускладнень;
  • відновлення зміненої функції статевих органів;
  • корекція порушень роботи інших органів.

Лікування оофориту може проводитися в стаціонарі або амбулаторно в залежності від тяжкості захворювання. Основні показання до госпіталізації:

  • лихоманка вище 38С;
  • запальне тубоовариальное освіта;
  • вагітність;
  • наявність внутрішньоматкової спіралі;
  • невстановлений діагноз;
  • відсутність ефекту протягом 2 днів амбулаторної терапії.

При гострому захворюванні і загостренні хронічного процесу призначається постільний режим, що щадить дієта, лід на низ живота.

Основні препарати для лікування оофориту – антибіотики широкого спектра дії, що впливають на основні можливі види збудників. Найчастіше призначаються інгібітор-захищені пеніциліни, цефалоспорини ІІІ покоління, фторхінолони, аміноглікозиди, линкозамиды, макроліди, тетрацикліни. Препаратом вибору вважається азитроміцин в комбінації з цефалоспоринами. Проте залежно від зміни чутливості мікробів вибір препаратів може бути іншим. У багатьох випадках доцільно комбінувати перераховані ліки з метронідазолом, ефективним відносно анаеробних збудників.

Тривалість антибактеріальної терапії залежить від її ефективності і зазвичай становить від 7 до 14 днів. Препарати можуть призначатися у формі таблеток або парентерально.

При вираженій лихоманці, погіршення загального стану проводять дезінтоксикаційну терапію. В схеми лікування включають нестероїдні протизапальні засоби, антигістамінні препарати, імуномодулятори, вітаміни, пробіотики, антигрибкові препарати. У важких випадках можливе застосування екстракорпоральних методів детоксикації (плазмаферез).

Якщо протягом 48 годин ефект від лікування відсутня, вирішується питання про проведення лапароскопії. Це втручання дозволяє уточнити діагноз, дренувати порожнину тазу, видалити вміст тубоовариального освіти. Важкі ускладнення оофориту (перитоніт) служать показанням для лапаротомії.

В період ремісії хронічного оофориту антибіотики не призначають. Основою терапії в цей час служать загальнозміцнюючі заходи і вітамінотерапія. Фізіотерапія при оофорите займає важливе місце в лікуванні хронічної форми цього захворювання. Вона включає ультразвук, імпульсні струми, магнітне поле, грязелікування, озокерит, парафін. Використовуються мінеральні води у вигляді ванн або піхвових зрошень. Застосовується масаж області живота і попереку, особливо при больовому синдромі.

Проводиться корекція гормональних порушень за допомогою комбінованих оральних контрацептивів.

При гіперстрогенії призначають радонові ванни, електрофорез цинку або йоду. На тлі гіпоестрогенії краще допоможе електрофорез міді та імпульсні струми високої частоти.

Добре себе зарекомендувала голкорефлексотерапія, усуває біль і функціональні порушення при оофорите.

Безпліддя, яке виникло внаслідок хронічного оофориту, може служити показанням для лапароскопічного розділення спайок в черевній порожнині. У жінок старше 35 років основним методом лікування є екстракорпоральне запліднення. Його можливості часто обмежені у зв’язку з ураженням тканини яєчника і виснаженням оваріального резерву.

Якщо оофорит є ознакою гонореї або хламідіозу, обов’язково потрібно лікувати статевого партнера жінки.

Прогноз і профілактика

При гострому неускладненому процесі прогноз зазвичай сприятливий, хвороба закінчується одужанням. Найбільш частим ускладненням є пиоовар, або гнійник яєчника. Цей стан вимагає хірургічного лікування.

Пацієнток часто цікавить питання, чи можна завагітніти при хронічному оофорите. Це захворювання може викликати безпліддя через утворення спайок в порожнині малого тазу, а також внаслідок зменшення оваріального резерву – здорової тканини яєчників, що містить яйцеклітини. Крім того, збільшується ризик позаматкової вагітності. Частота безпліддя досягає, за деякими даними, 18% навіть після одноразово перенесеного гострого сальпінгоофориту. При хронічному захворюванні безпліддя виявляється вже у 70% пацієнток.

Стійке безпліддя найбільш часто викликано туберкульозним оофоритом.

Профілактика захворювання включає попередження абортів, правильне проведення внутрішньоматкових втручань. Щоб не виникло загострення оофориту, жінка повинна уникати перевтоми, переохолодження, важких фізичних навантажень.

loading…

Також Вам буде цікаво:

Рекомендуємо прочитати:

Leave a Comment