Підшкірний парапроктит

Підшкірний парапроктит – це гострий парапроктит, розташований в підшкірно-жировій клітковині недалеко від анального отвору прямої кишки. Це вид парапроктита – найлегший за течією і наслідків. Зустрічається серед інших локалізацій найчастіше. Крім того, підшкірний парапроктит має найбільш яскраву клінічну картину і найкраще піддається лікуванню.

Симптоматика підшкірного парапроктита

Існує кілька груп ознак, які характеризують даний вид захворювання:

  • Підйом температури тіла до 38-39° С, що супроводжується ознобом, поганим самопочуттям, болях в кістках, суглобах, м’язах, погіршенням апетиту.
  • Найсильніша біль близько ануса, стріляючий, дергающая, яка з’являється в перші дні хвороби і поступово наростає. Нерідко відбувається посилення больових відчуттів при дефекації.
  • Розлите почервоніння шкіри у хворобливій зоні біля заднього проходу. Шкіра ущільнена, набрякла, на дотик має підвищену місцеву температуру. Пальпація цієї області вкрай болюча.

З такими симптомами більшість хворих людей в перші ж дні звертаються до лікаря. Як правило, діагностика підшкірного парапроктита не викликає труднощів. Лікар розпитує хворої людини про скаргах, анамнезі життя і захворювання. З анамнезу захворювання важливо дізнатися, коли і як почалися симптоми, як вони розвивалися.

В анамнезі життя звертають на себе увагу сприятливі фактори: наявність шлунково-кишкових порушень, геморою, тріщин ануса, хвороби Крона і т. д. При зовнішньому огляді ураженої області лікар побачить червону, припухлую зону, іноді під шкірою видно сам гнійник.

При пальпації визначається дуже болючий, щільний інфільтрат. В анальній зоні можуть бути гемороїдальні вузли, тріщини прямої кишки. Як виглядає підшкірний парапроктит, можна побачити на фото у спеціалізованому розділі сайту. Додатково до зовнішнього огляду і опитування хворого фахівець проводить такі процедури:

  • Пальцеве дослідження прямої кишки, під час якого визначається болючий гнійник, набряк, припухлість стінки кишки.
  • Фістулографія – необов’язкова при підшкірному процесі. Іноді виконується для уточнення меж вогнища, розмірів абсцесу.
  • УЗД з великою точністю допомагає встановити місце розташування гнійника, гнійного ходу, наявність порожнин і набряків гною.
  • В загальному аналізі крові буде визначена підвищена ШОЕ і лейкоцитоз.
  • Іноді для уточнення флори, що викликала процес, що виконується бактеріологічний посів.

Класифікація підшкірного парапроктита

Даний процес класифікується так само, як і інші види гострих парапроктитов. В залежності від розташування почала процес анальної крипти в прямій кишці підшкірний парапроктит може бути:

  • Заднім
  • Переднім
  • Боковим

По-різному може йти гнійний хід щодо анального сфінктера. За цією ознакою підшкірний парапроктит буває:

  • Интрасфинктерным (найбільш частий варіант)
  • Транссфинктерным
  • Экстасфинктерным (вкрай рідко)

Лікування підшкірного парапроктита

Основний метод лікування підшкірного та інших видів парапроктита – хірургічний. Найчастіше при такому виді захворювання виконуються одномоментні операції, т. к. добре відома локалізація і межі гнійника, а навколишні тканини найчастіше не порушені.

Під час одномоментної операції хірург-проктолог розкриває абсцес, ретельно очищає його порожнину, евакуює гній, видаляє анальну крипту, почала процес, і залози, що відкриваються в неї. Найчастіше результати такого лікування хороші, хоча нерідкі і ускладнення. Перешкодами для проведення одномоментної операції можуть стати:

  • Невідоме місце розташування гнійника, крипти і гнійного ходу
  • Важкий загальний стан оперованого

У такій ситуації негайно розкривають і очищають гнійник, а другий етап операції відкладають на кілька днів (зазвичай не більше тижня). На другому етапі видаляють уражену крипту і залози. Фото операцій при підшкірному парапроктиті можна подивитися на відповідній сторінці сайту.

Після проведеної операції хворий потребує щоденних перев’язках з антисептиками, антибактеріальними і регенеруючі мазями. Проводиться і фізіотерапевтичне лікування: ультрафіолетовим опроміненням, ультрависокими частотами, мікрохвильовою терапією.

Вибір методики здійснюється спільно з фізіотерапевтом. Зазвичай достатньо 5-10 сеансів. Після виписки із стаціонару хворий сам, з допомогою родича або доглядає виконує перев’язки вдома до повного загоєння. Як мінімум 1 раз в тиждень необхідний контроль у лікаря хірурга за місцем проживання. Після відновлення людина може вести свій звичний спосіб життя.

Також Вам буде цікаво:

Leave a Comment