Долихосигма кишечника – патологічне подовження сигмовидної кишки та її брижі (пластинчастої анатомічної структури, за допомогою якої порожнисті внутрішні органи прикріплюються до задньої стінки черевної порожнини).
У дорослої людини нормальна довжина петлі сигмоподібної кишки коливається в межах 24 ? 46 см (нормосигма), при великих лінійних розмірах говорять про доліхосігма. Іноді це патологічний стан протікає безсимптомно і виявляється під час обстеження травної системи. Однак у більшості випадків долихосигма призводить до погіршення моторики товстої кишки, порушенням формування і подальшого просування калових мас. При цьому діаметр просвіту і товщина кишкової стінки не зазнають якихось змін.
Існує три клінічні стадії хвороби:
- компенсована – запори носять епізодичний характер, можливі болі в нижній частині живота, що проходять після природного або штучного (з допомогою клізми) спорожнення кишечника;
- субкомпенсована – частота дефекації нижче норми (1 раз у 2-3 дні). Запори посилюються при недостатньому споживанні рослинної клітковини, проявляються практично щотижня. У хворого відзначаються скарги на метеоризм і больові відчуття в нижній частині черевної порожнини;
- декомпенсована – проблеми зі стільцем виникають практично щодня і усуваються тільки з допомогою клізм, є больовий синдром високої інтенсивності, нудота. При візуальному огляді помітно сильне здуття живота і гнійні висипання на шкірі.
Причини появи доліхосігма
У медицині виділяють вроджену та набуту форми патології. Вроджена долихосигма у дитини обумовлена несприятливими екологічними умови, які мали місце в період формування плоду, інфекційними захворюваннями вагітної жінки і прийомом деяких лікарських препаратів.
Придбаний вид хвороби часто проявляється у людей старшої вікової групи, які ведуть малорухливий спосіб життя, зловживають м’ясними виробами, тривалий час перебувають у стані стресу і психоемоційних перевантажень. Окремі проктологи вважають, що ці фактори служать лише передумовою для розвитку функціональних та органічних порушень сигмовидної кишки при вже наявному вродженому дефекті.
Крім утрудненої дефекації, у хворого відзначаються спастичні болі, надлишкове газоутворення, при тривалій відсутності стільця – нудота, блювання. Крім того, через скупчення калу призводить до самоотруєння організму.
Діагностика та лікування доліхосігма у дорослих і дітей
Початковий етап діагностики доліхосігма у дорослих або дітей – оцінка наявної симптоматики. Під час пальпації живота визначається щільний, наповнений каловими масами кишечник, в той час як пальцеве ректальне обстеження показує порожню пряму кишку.
У малюків присутній блідість шкірних покривів, відставання у фізичному розвитку і дефіцит маси тіла у порівнянні з нормальними віковими показниками.
Лабораторно-інструментальний діагностичний комплекс включає:
- ультразвукове дослідження;
- гастроскопію, колоноскопію, ірігографію;
- оглядову рентгенографію органів черевної порожнини;
- клінічний і біохімічний аналізи крові, копрограму, посів калу на мікрофлору.
Незалежно від клінічної стадії доліхосігма лікування носить консервативний характер. Для нормалізації роботи шлунково-кишкового тракту показано дотримання спеціальної дієти, до якої обов’язково входять продукти, багаті клітковиною: цільнозерновий хліб, кисломолочна продукція і рослинні масла. Додатково показаний масаж живота, голковколювання, очищення кишечника, лікувальна фізкультура.
При доліхосігма операція призначається дуже рідко. Втручання хірурга необхідно, якщо методи консервативної терапії не дали позитивного результату. Показаннями для операції служать кишкова непрохідність, стійка відсутність дефекації і прогресуюча інтоксикація організму.
Профілактика, консультація гастроентеролога з питання небезпеки доліхосігма
Наявність у людини характерної симптоматики – тривожна ознака, що вимагає втручання гастроентеролога. Не слід піддавати своє здоров’я ризику, намагаючись вилікувати хворобу самостійно. Адже правильно діагностувати першопричину патології в домашніх умовах неможливо.
Оскільки проблема має вроджену природу, не існує специфічних способів її профілактики. Малюки потребують спостереження у педіатра, періодичних обстеженнях і курсах лікування. Дотримання спеціальної дієти, активний спосіб життя і виключення факторів, що провокують розвиток закрепів, дозволяє запобігти ускладненням у більш дорослому віці.