Улюблена бабусина приказка «Маленькі дітки – маленькі бедки» – згадується з приходом кризи підліткового віку.
Ось ніби і виховували дитину правильно, подавали йому позитивний приклад, стали іншому, і все одно виникають підводні камені в спілкуванні.
Ну а тим батькам, які і до цього не дуже добре ладнали з нащадком, стає вкрай тяжко – нерозуміння, скандали, ляскання дверима, агресія, протест стають постійними відвідувачами отчого дому.
Виховання дитини – це важка праця, що вимагає постійного самоконтролю і безмежного терпіння.
Найчастіше діти здобувають життєвий досвід не тільки від батьків, але і від вихователів дитячого саду або педагогів у школі.
Саме комплексний підхід до виховання має найкращий результат. У випадку, коли вплив на дитину не має позитивного ефекту, потрібна допомога профільних фахівців, дитячих психологів.
Часто мами не можуть впоратися з маленькими хуліганами, через брак часу або небажання бути суворою.
Комп’ютеризація стрімко увірвалася в наше життя.
Складно уявити який-небудь точний технічний процес, що проходить без допомоги новітніх технологій. Сьогоднішня медицина, виробництво складної апаратури, робототехніка засновані на фундаменті швидкісного штучного інтелекту. Все це принесло безліч зручностей в наше життя, але є і мінуси.
Дитяча ревнощі знайома багатьом батькам декількох дітей.
Вона виражається в агресивному поводженні або психологічної пригніченості старшого дитини. При появі нового члена сім’ї первістки відчувають цілу бурю різних емоцій, часто негативного діапазону – від злості до розгубленості. Завдання батьків – максимально заспокоїти «потерпілого» і дати відчути, що любов до нього не зменшиться.
Найбільш гостро відчувають почуття ревнощів діти від трьох до десяти років. Підлітки вже в стані зрозуміти істинне ставлення до них батьків.
Як тільки малюк робить перші кроки, ми тут же тягнемо його в дитячий колектив.
Я така ж «правильна», турботлива мама, яка з купою іграшок приходила на дитячий майданчик і буквально примушувала (о боже!) свого карапуза ділитися.
Тільки через кілька років я зрозуміла, як сильно помилялася. Але про все по-порядку. Отже, треба змушувати дитину ділитися? Свій досвід я викладу в цій статті.
Мені мріялося, щоб мій малюк був близький до ідеалу, надходив благородно.
Багато батьки посилено беруться за навчання свого чада: додаткові заняття з репетитором крім шкільної навантаження, відвідування спортивних і танцювальних секцій, гуртків, ігрових кімнат та мовних курсів.
Через надмірну перевантаженість інформацією дитина з часом вибивається з колії: стає млявим, втомленим, починає хворіти. Потрібно перевантажувати малюка знаннями?
Термін «цейтнот» запозичений з шахів і означає гостру недостатність хвилин для обдумування ходу.
Вважається, що комп’ютери, ноутбуки, макбука і смартфони сприяють спілкуванню.
За допомогою техніки можна зав’язати корисні знайомства, поспілкуватися з тими, хто живе в інших містах і країнах. Якщо дорослі можуть контролювати онлайн-спілкування, діти — немає, тому пропадають у віртуальному світі цілодобово. До чого призводить спілкування онлайн?
Соціальні мережі часто замінюють школярам спілкування з людьми, включаючи однолітків. Однокласники, Вконтакте, Twitter і Facebook — основний корінь зла, як вважають багато батьків.
Батьки часто чують від крихітки фразу: «Чому іншим можна, а мені не можна?»
В одних випадках прохання купити дорогу машинку чи ляльку зустрічає відмова не тому, що мамі і татові шкода грошей, а за відсутності зайвих коштів на такі задоволення.
Часом буває, що дитяче прохання відхиляється з причини того, що бажане потенційно шкодить здоров’ю або знаходиться під строгою забороною лікаря.
Як часто ви чуєте від подруг, товаришів по службі, знайомих, що вони зберігають сім’ю з якоїсь причини, відмінною від любові?
Одних у невдалому шлюбі тримає загальна житлоплощу, друге – патологічна прихильність, треті бояться залишитися на самоті.
Ситуацію ускладнює наявність спільних дітей. Іноді діти як причина спільного проживання подружжя виходять на перший план. Варто жертвувати особистим щастям заради дитини? Чим мотивує страх перед розлученням велика частина батьків?
Вони сиділи й мовчали. Говорити було не про що.
Діти часто живуть у світі мрій, де в шафі ховаються монстри, а улюблені іграшки оживають ночами.
Провести межу між фантазією і брехнею іноді непросто. І те, і інше є продуктом уяви. Але фантазії по суті своїй нешкідливі, вони сприяють створенню нових образів, думок, мрій.
А брехня – це свідоме зміна інформації з певною метою. І завдання батьків входить заохочувати в дитині здатність фантазувати і усувати задатки корисливою брехні.
Дитяча брехня завжди засмучує і обурює батьків.